Офіційний сайт Катеринопільської районної державної адміністрації і районної ради

drv

mrog

Управління юстиції інформує
Управління юстиції інформує

Управління юстиції інформує (360)

Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України, статті 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років. Строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства не може бути меншим за 7 років.

Строк оренди вищезазначених меліорованих земель і на яких проводиться гідротехнічна меліорація - не менше 10 років.

У разі створення індустріального парку на землях державної чи комунальної власності, земельна ділянка надається в оренду на строк не менше 30 років.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (стаття 21 Закону України «Про оренду землі»). Статтею 1 Указу Президента України від 02 лютого 2002 року № 92 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки, забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

Особливості обчислення розміру річної орендної плати щодо земель державної та комунальної власності визначаються Податковим кодексом України.

Особа, яка вважає, що її права у сфері державної реєстрації порушено, може оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Для розгляду скарг створені постійно діючі Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України та його територіальних органах.

Звернення до Міністерства юстиції України та його територіальних органів зі скаргою має переваги:

-  простота оформлення та подачі скарги (під час складання скарги слід дотримуватися вимог, визначених частиною 5 статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», частиною 5 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пунктом З Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128);

- законодавством передбачено участь скаржника у розгляді скарги по суті (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі);

- подання скарги не передбачає сплату будь-яких коштів;

-  скарга розглядається протягом 30-ти днів (у деяких випадках строк розгляду скарги може бути продовжений до 45-ти днів).

При Головному територіальному управлінні юстиції у Черкаській області діє Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (м. Черкаси, бульв. Шевченка, 185).

Комісія розглядає скарги на рішення (крім рішення про державну реєстрацію прав та рішення, згідно з яким проведено реєстраційну дію), дії або бездіяльність державних реєстраторів, субєктів державної реєстрації, які здійснюють діяльність в межах Черкаської області.

Особа, яка вважає, що її права у сфері державної реєстрації порушено, може оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації до Міністерства юстиції України, його територіального органу або до суду.

Для розгляду скарг створена постійно діюча Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Головному територіальному управлінні юстиції у Черкаській області. Дана комісія розглядає скарги на рішення (крім рішення про державну реєстрацію прав та рішення, згідно з яким проведено реєстраційну дію), дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб’єктів державної реєстрації, які здійснюють діяльність у межах Черкаської області.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації, подається протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю. Днем подання скарги вважається день її фактичного отримання Міністерством юстиції України або його територіальним органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв'язку від скаржника поштового відправлення зі скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв'язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті. У разі якщо останній день строку для подання скарг, припадає на вихідний або святковий день, останнім днем строку вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем.

Рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України протягом 15 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Термін розгляду скарги становить 30 календарних днів. У разі, якщо розгляд та вирішення скарги потребують перевірки державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації, а також залучення скаржника чи інших осіб Міністерство юстиції України або його територіальні органи можуть встановити інший строк розгляду скарги, повідомивши про це скаржника. При цьому загальний строк розгляду та вирішення скарги не може перевищувати 45 календарних днів.

З 17.06.2018 набирає чинності Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі - Закон) від 06.02.2018 № 2275-УШ, прикінцевими та перехідними положеннями якого внесено зміни до наступних законодавчих актів України: Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про нотаріат», Закону України «Про акціонерні товариства», Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Закону України «Про виконавче провадження», Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».

Ознайомитись з текстом Закону Ви можете за посиланням: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2275-19

Реєстрація народження дитини - правовий акт, що засвідчує її походження. Чинне законодавство України забезпечує людині можливість реалізації природних прав на шлюб, на сім’ю, материнство та батьківство. Він захищає новонароджену дитину, створюючи для неї передумови щасливого життя в сімейному оточенні, в атмосфері любові і розуміння, сприяє виконанню сім’єю різноманітних соціальних функцій, головною серед яких є народження і виховання людини.

Реєстрація народження дитини провадиться державним органом реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові і засвідчується свідоцтвом про народження (ст. 144 Сімейного кодексу України).

Права та обов’язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 Сімейного кодексу України (ст. 121 Сімейного кодексу України).

Прізвища, імена та по батькові є тими ознаками, які індивідуалізують особу, виділяють її з-поміж інших, надаються їй при реєстрації народження і є невід’ємними від неї.

Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. Батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з’єднання їхніх прізвищ. Спір між батьками щодо прізвища дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (ст. 145 Сімейного кодексу України).

Ім’я дитини визначається за згодою батьків. Ім’я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір’ю дитини. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько. Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (ст. 146 Сімейного кодексу України).

По батькові дитини визначається за іменем батька. По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком (ст. 147 Сімейного кодексу України).

Реєстрація народження дитини провадиться державним органом реєстрації актів цивільного стану за місцем народження дитини або за місцем проживання її батьків чи одного з них за їх усною чи письмовою заявою.

Батьки зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану (ст. 144 Сімейного кодексу України).

Несвоєчасна без поважної причини реєстрація батьками народження дитини в державних органах реєстрації актів цивільного стану тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 2121 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Одночасно з заявою про реєстрацію народження подаються:

а)           паспорти або паспортні документи, що посвідчують особи батьків (одного з них). Якщо документ, що посвідчує особу одного з батьків, з поважних причин не може бути пред’явлений, то орган реєстрації актів цивільного стану не вправі відмовити в реєстрації народження дитини. Відомості про другого з батьків у цьому разі зазначаються на підставі свідоцтва про шлюб.

б) паспорт або паспортний документ, що посвідчує особу заявника, у разі, якщо реєстрація народження провадиться не батьками, а іншою особою;

в) документ, який є підставою для внесення відомостей про батька дитини (свідоцтво про шлюб, заява матері, спільна заява матері та батька дитини, заява батька про визнання батьківства). За відсутності свідоцтва про шлюб підтвердженням зареєстрованого шлюбу може бути відмітка про його реєстрацію в паспортах або паспортних документах матері та батька дитини (пункт 11 глави 1 розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні).

Підставами для реєстрації народження є:

а) медичне свідоцтво про народження форми № 103/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024, що видається закладами охорони здоров’я, незалежно від підпорядкування та форми власності, де приймаються пологи;

б) медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу форми № 103-1/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024, заява двох свідків, присутніх при пологах, у разі народження дитини поза закладом охорони здоров’я;

в) акт, складений відповідними посадовими особами (капітаном судна, командиром, начальником потягу тощо) за участю двох свідків і лікаря або фельдшера (якщо лікар або фельдшер були на транспортному засобі), у випадку народження дитини на морському, річковому, повітряному судні, у потязі або в іншому транспортному засобі. У разі відсутності лікаря або фельдшера реєстрація народження провадиться на підставі вказаного акта та медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу форми № 103-1/о;

г) лікарське свідоцтво про перинатальну форми № 106-2/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024, у разі мертвонародження.

Ці документи подаються до органу реєстрації актів цивільного стану, де реєструється народження. При відсутності підстав для реєстрації народження, визначених у цьому пункті, реєстрація народження провадиться на підставі рішення суду про встановлення факту народження даною жінкою (пункт 2 глави 1 розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні).

Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров’я про народження дружиною дитини (частина перша статті 122 Сімейного кодексу України).

Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя (частина друга статті 122 Сімейного кодексу України).

Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір’ю дитини заяви про визнання батьківства. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком (частина третя статті 122 Сімейного кодексу України).

Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за їх заявою; за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини; за рішенням суду (частина друга статті 125 Сімейного кодексу України).

Орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до Книги реєстрації народжень на підставі заяви про визнання батьківства або рішення суду та видає нове свідоцтво про народження (ст. 134 Сімейного кодексу України).

При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім’я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою (частина перша статті 135 Сімейного кодексу України).

Отже, визначення походження дитини спрямовано насамперед на правовий захист дитини як повноправного члена суспільства та утвердження унікальності та неповторності кожної людини та кожної сімейної спільноти.

При Головному територіальному управлінні юстиції у Черкаській області діє Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі-Комісія). Дана Комісія розглядає скарги на рішення (крім рішення про державну реєстрацію прав та рішення, згідно з яким проведено реєстраційну дію), дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб’єктів державної реєстрації, які здійснюють діяльність у межах Черкаської області.

Суб’єктами державної реєстрації у сфері державної реєстрації нерухомого майна, бізнесу є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська та Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, акредитовані суб’єкти.

За результатами розгляду скарги приймається мотивоване рішення у формі наказу про задоволення скарги (повністю чи частково) або про відмову в її задоволенні.

У разі задоволення скарги Головним територіальним управлінням юстиції у Черкаській області виконуються рішення про:

- скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав (у сфері реєстрації нерухомості);

- внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором (у сфері реєстрації нерухомості);

- проведення державної реєстрації (у сфері реєстрації бізнесу);

- виправлення технічної помилки, допущеної державним реєстратором (у сфері реєстрації бізнесу);

- направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю (у сфері реєстрації бізнесу та нерухомості).

Якщо Комісія під час розгляду скарги по суті виявляє порушення порядку державної реєстрації прав на нерухомість, то складає протокол про адміністративне правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 16623 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Рішення, прийняте за результатами розгляду скарги, надсилається скаржнику протягом трьох робочих днів з дня його прийняття.

Виконання рішень шляхом внесення відповідних записів до реєстрів здійснюється не пізніше наступного робочого дня з дати прийняття таких рішень.

Рішення про направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю виконуються невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів з дня прийняття.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб’єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених Порядком про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок).

Про подання заяви державний реєстратор невідкладно з моменту отримання такої заяви за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав повідомляє власника об’єкта нерухомого майна, щодо якого подано заяву (пункт 11і Порядку).

Повідомлення власника об’єкта нерухомого майна здійснюється державним реєстратором у разі наявності в Державному реєстрі прав відомостей про електронну адресу власника як адреси для зворотного зв’язку шляхом надсилання на таку електронну адресу інформації в електронній формі про тип заяви, її реєстраційний номер, дату та час подання, прізвище, ім’я та (за наявності) по батькові заявника з накладенням власного електронного цифрового підпису.

Дія цього пункту не поширюється на випадки державної реєстрації прав у результаті вчинення нотаріальної дії за умови вчинення відповідної нотаріальної дії за безпосередньої участі власника об’єкта нерухомого майна, державної реєстрації права власності на підставі свідоцтва про право на спадщину або державної реєстрації припинення обтяження речових прав на нерухоме майно на підставі договору довічного утримання чи спадкового договору.

Отже, якщо власник об’єкта нерухомого майна бажає отримувати повідомлення від державного реєстратора щодо надходження будь-яких заяв про державну реєстрацію прав щодо його майна, необхідно зазначати свою електронну адресу у заяві, яка подається щодо державної реєстрації прав.

Записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

У разі зміни ідентифікаційних даних суб’єкта права, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб’єкта управління об’єктами державної власності, відомостей про об’єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, обтяжувача вносяться зміни до записів Державного реєстру прав.

У разі якщо помилка в реєстрі впливає на права третіх осіб, зміни до Державного реєстру прав вносяться на підставі відповідного рішення суду.

За внесення змін до записів Державного реєстру прав, у тому числі виправлення технічної помилки, допущеної з вини заявника, справляється адміністративний збір у розмірі 0,04 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому подаються відповідні документи для внесення змін ( у 2018 році - 70 грн.)

Четвер, 21 червня 2018, 12:07

Право на ім’я

Автор Внутрішня політика

Право на ім’я є невід’ємним та невідчужуваним, належить до особистих немайнових прав і потребує встановлення чітких, логічних та виважених критеріїв правового (конституційного, цивільного, сімейного і адміністративного) регулювання реєстрації імені дитини, керуючись не лише здоровим глуздом батьків, а й конкретними рекомендаціями держави.

Право на ім’я проголошено у ст. 7 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 р., ратифікованої Україною 27 лютого 1991 р. Також у ст. 294 чинного Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. закріплене право фізичної особи на ім’я.

На даний час в Україні не існує законодавчо закріпленого «каталогу імен», з якого можна і потрібно вибирати ім’я для немовляти. В Україні, незважаючи на те, що на даний час ми не можемо скаржитися на «бідність іменного репертуару», вибір імені немовляти є юридично вільним І повністю залежить від волі батьків.

У нормах чинного Сімейного кодексу України відсутні спеціальні застереження, яке ім’я не варто давати немовляті. Отже, в Україні не існує жодної цензури на імена, а це означає, що тепер все «в руках батьків»: як вони скажуть (напишуть), так і зареєструють, незалежно від того, правильно чи з помилкою - тому й з’являється безліч дітей з помилково записаними іменами.

Варто зазначити, що будь-які мотиви вибору власного Імені дитини повинні враховувати декілька загальних рекомендацій:

- бажано, щоб ім’я не було співзвучним із загальними назвами (побутовим поняттям, назвою продукту або якщо воно має виразну негативну оцінку);

- бажано, щоб ім’я гармонійно поєднувалося із прізвищем дитини;

- ім’я не повинно збігатися із прізвищем;

- не бажано, щоб ім’я та прізвище римувалися;

- не бажано називати дівчат іншомовними іменами, які закінчуються на приголосну букву (Адель, Анабель, Мішель, Ніколь тощо).

На даний час в Україні існують лише певні загальні норми, які під час реєстрації імені немовляти вимагають максимально можливого врахування його інтересів (ч. 8 ст. 7 СК України), розумності (ч. 9 ст. 7 СК України) та враховують сучасні моральні засади суспільства. Також, зазвичай, існують певні звичаєві обмеження у виборі імені немовляти, оскільки не варто називати дітей однієї статі однаковими іменами чи називати немовля іменем раніше померлої дитини тощо.

Узгоджуючи власні суб’єктивні бажання, уявлення, претензії та амбіції зі здоровим глуздом і добрим смаком, з реальним становищем новонародженої дитини, з її майбутнім, з передбачуваними особливостями та обставинами, батьки вибирають своїй новонародженій дитині долю. Свідомо чи несвідомо. Зазвичай, своїм походженням власні імена дітей завдячують естетичним чи політичним вподобанням батьків; міфології, релігії та історії; назвам рослин, тварин, річок, озер та гір, міст чи країн, а також рисам характеру людини, її зовнішності чи професії.

У минулому в іменах немовлят могли відображатися бажані людські риси; час та пора року, коли дитина народилася; віра в магічну силу імені, спільного із назвою рослини, тварини тощо. Однак на даний час батьки немовляти вибирають та дають імена своїм дітям насамперед на підставі сімейних традицій, популярності, мовно-культурних особливостей місця народження дитини чи походження її батьків, їхніх релігійних переконань.

Іншими суттєвими мотивами вибору власного імені дитини є традиція і мода. Традиція може бути різною. Це і національна, територіальна, і сімейна, заснована на особливостях кожної сім’ї, кожної родини. Такий мотив вибору власного імені дитини, як мода на нові чи давні імена, зазвичай, відбувається під впливом внутрішніх мовних тенденцій та зовнішніх соціально-естетичних факторів. Тому й з’являються імена на честь політичних переконань та уподобань батьків; їхнього бажання назвати дитину сучасним, престижним іменем та водночас увіковічнити пісніта співаків, кінофільми і їх героїв, літературні твори та їх персонажів, міфічні істоти, спортивні клуби й спортсменів тощо.

Найбільшим досягненням та водночас найсерйознішою загрозою для збереження національної самобутності є популяризація іншомовних Імен чи їх варіантів, цьому сприяє декілька чинників: по-перше, сприйняття Імені як «модного аксесуару» завдяки його незвичній екстравагантності чи уявній соціальній респектабельності та, по-друге, запозичення іншомовних імен чи їх варіантів, що не проходять жодної експертизи та цензури. Часто основними мотивами, які в наш час визначають обрання імен для немовлят, є: родинна та релігійна традиція; вшанування видатних осіб; милозвучність імені.

В Україні відповідно до ст. 144 Сімейного кодексу України батьки зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі ДРАЦС з одночасним визначенням її походження і присвоєнням прізвища та імені, яке на підставі ч. 1ст. 146 цього ж Кодексу визначається за згодою батьків дитини.

Зазвичай нарікання іменем дитини відбувається на підставі наступної ч. 2 ст. 146 цього ж Кодексу, де сказано, що «дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько».

Перший «нюанс» стосується положення, що «дитині може бути дано не більше двох імен». Тут завідомо виникають дві проблеми: перша стосується подвійних імен, які юридично ніде не зафіксовані, але фактично стають щороку більш популярними, а друга - власне «двох імен», які часто підміняють одним, але подвійним іменем (тобто тим, яке пишеться через дефіс). Що ж до першої проблеми, то подвійні імена є ознакою багатоетнічності, багатокультурності та багаторелігійності регіонів України, їх історичної спадкоємності.

Подвійні імена - абсолютно не новина для України, оскільки фактично використання подвійних імен стало відомим явищем з часів запровадження християнства, коли до основного старослов’янського чи варязького імені додатково додавалися християнські імена. А починаючи з XVII ст. на західних теренах України (зокрема, у Львові) посилюється мода на багатоіменність, яка прийшла з Німеччини. Основним правилом, законодавчо закріпленим у Європі, та наразі лише логічно зрозумілим в Україні є те, що перше ім’я серед складових частин подвійного імені повинне відображати стать немовляти, а вибір другого залишається на розсуд батьків.

Кількість реєстрацій в Україні дітей з двома іменами, громадян України, зростає, хоч і не так стрімко, як кількість зареєстрованих подвійних Імен.

Отже, аналіз правового регулювання реєстрації особових імен дає всі підстави зробити висновок, що особове ім’я людини - це юридично зафіксована власна назва, засіб словесної індивідуалізації та легалізації особи у суспільстві та в державі. Для державної реєстрації власного імені дитини важливі як мотиви, так і чіткі, логічні й виважені критерії, які повинні бути передбачені на законодавчому рівні та покликані стати основною підставою національної ідентифікації українців у світі.

В будь-якому випадку батькам при обранні імені дитини потрібно відповідально ставитись до цього та пам’ятати, що ім’я - це своєрідний оберіг, супутник життя людини, за допомогою якого здійснюється індивідуалізація особи, це носій національних традицій та неповторності особистості.

Четвер, 21 червня 2018, 12:00

Шлюбний договір

Автор Внутрішня політика

Сім’я - це головна складова будь-якого суспільства, тому правове регулювання майнових відносин у сім’ї має дуже важливе значення.

Шлюбний договір - це один з правових інструментів вирішення майнових питань між подружжям, не погіршує майновий стан одного з них.

Шлюбний договір укладається:

-                               особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, до реєстрації шлюбу;

-                               подружжям після реєстрації шлюбу.

На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.

Шлюбним договором можуть регулюватися три основних види майнових відносин:

1)                              правовий режим майна (ст.97 СК України);

2)                               порядок користування житлом (ст.98 СК України);

3)                               право на утримання (ст.99 СК України).

На підставі ч. 1 ст.93 Сімейного Кодексу України шлюбний договір регулює тільки майнові відносини подружжя, шлюбним договором визначаються їх майнові права та обов’язки.

Предметом шлюбного договору може бути не наявне, а майно, що буде придбане стороною в майбутньому.

Сімейне законодавство України дозволяє подружжю вирішувати самостійно майнові відносини між собою, але з урахуванням певних обмежень.

Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, та особисті відносини між ними та дітьми. Тому шлюбний договір стосується майнових відносин між подружжям.

Шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно

невигідне матеріальне становище (наприклад, у разі поділу майна вся вартісна нерухомість залишиться у одного з подружжя, а іншому залишається майно незначної вартості).

Шлюбний договір не може зменшувати обсяг прав дитини, які встановлені Сімейним Кодексом України (зменшення аліментів, позбавлення права на отримання майна у власність, позбавлення права на проживання у житловому приміщенні).

Сторони можуть домовитись про можливий порядок поділу їх майна, у тому числі в разі розірвання шлюбу.

Треба пам'ятати, що шлюбний договір не є документом, який встановлює та підтверджує право власності на майно.

Сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором.

Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним з подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

Дія шлюбного договору, укладеного до його реєстрації, починається з моменту реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено особами в період шлюбу, то він набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення. Законодавство, а саме Сімейний Кодекс України, не передбачає державної реєстрації шлюбного договору.

Сторони можуть розірвати шлюбний договір за рішенням суду, з підстав, що мають істотне значення, а саме в разі неможливості його виконання. Якщо судом встановлено режим окремого проживання подружжя, права та обов'язки, передбачені шлюбним договором, не припиняються, якщо він не втратив чинності.

На вимогу одного з подружжя або особи права та інтереси якої порушено шлюбним договором, його може бути визнано недійсним з підстав, встановлених Цивільним Кодексом України (загальні правила визнання недійсності правочинів).

Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Шлюбний договір може бути змінений подружжям. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.

Одностороння відмова від шлюбного договору не допускається. Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі, за вибором подружжя, права та обов’язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від  нього.

При посвідчені шлюбного договору нотаріус зобов’язаний роз’яснити сторонам зміст та значення шлюбного договору та перевірити чи відповідає зміст посвідчувального договору вимогам закону та дійсним намірам сторін. Нотаріус повинен роз’яснити сторонам про можливість внесення змін до шлюбного договору, про право сторін за згодою обох припинити дію шлюбного договору, а також визнати його частково або в повністю недійсним у суді.

<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 8 з 26