Офіційний сайт Катеринопільської районної державної адміністрації і районної ради

drv

mrog

Управління юстиції інформує
Управління юстиції інформує

Управління юстиції інформує (298)

Кожного року 8 квітня відзначається свято ромського народу. Свято приурочене до дня проведення 1-го Всесвітнього конгресу ромів у Лондоні 1971 р. та дня ромського свята у Трансільванії - «дня коней» (свята, коли коней виводили з їхніх зимових стаєнь іа прикрашали вінками).

Рада Європи та Європейський Союз приділяють значну увагу питанням захисту прав і свобод національних меншин, зокрема, інтеграції в суспільне життя ромської національної меншини.

На відміну від більшості національних меншин роми не мають власної державності. Ромська національна меншина є другою за чисельністю національною меншиною, яка зазнала геноциду під час Другої світової війни. Дискримінація ромів у деяких державах Європи спричинила послаблення їх інтегрованості. Все це призвело до того, що ромська національна меншина є найбільш соціально вразливою національною меншиною в Європі.

Згідно зі статтею 11 Конституції України держава сприяє розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Відповідно до статті 53 Конституції України громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

З метою створення належних умов для захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини, забезпечення рівних можливостей для її участі у соціально- економічному та культурному житті держави Указом Президента України від 08 квітня 2013 року № 201/2013 схвалено «Стратегію захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року» (далі - Стратегія).

Реалізація Стратегії здійснюється з урахуванням таких принципів:

пріоритетність прав і свобод людини;

забезпечення прав національних меншин з урахуванням того, що політичні, громадянські, економічні, соціальні та культурні права є універсальними, неподільними, взаємозалежними та взаємопов’язаними;
рівність громадян перед законом;

додержання вимог законодавства у сфері міжнаціональних відносин та захисту прав національних меншин;

Соціально-правовий захист та інтеграція в українське суспільство ромської національної меншини;

недискримінація та толерантність;

взаємодія органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з громадськими об'єднаннями ромів під час вирішення питань, що стосуються інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини;

дотримання зобов’язань за міжнародними договорами України у сфері захисту прав людини та національних меншин.

Основними завданнями з реалізації Стратегії є:

1) щодо правового захисту ромів:

залучення в установленому порядку представників громадських об’єднань ромів до участі у вирішенні питань суспільного життя, зокрема до розроблення та обговорення відповідних проектів актів І рішень, що впливають на становище ромської національної меншини;

- підвищення рівня правової обізнаності ромів;

- здійснення заходів щодо запобігання дискримінації ромів;

- сприяння в отриманні ромами, які на законних підставах перебувають на території України, документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану;

- розвиток співробітництва з міжнародними організаціями з питань захисту ромів;

- сприяння формуванню у суспільстві толерантного ставлення до ромів;

2) щодо соціального захисту і зайнятості ромів:

- реалізація соціальної політики, спрямованої на забезпечення соціального захисту ромів, у тому числі сімей з дітьми, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, пенсіонерів і одиноких непрацездатних та бездомних осіб, а також сприяння ромам у пошуку роботи;

- проведення серед ромів системної інформаційно-просвітницької роботи із запобігання насильству та жорстокому поводженню в сім’ї, недопущення використання найгірших форм дитячої праці;
здійснення заходів щодо унеможливлення проявів дискримінації під час працевлаштування ромів;

- залучення ромів до суспільно-корисної праці;

- забезпечення взаємодії працівників соціальної сфери та сфери зайнятості із громадськими об’єднаннями ромів;

3) щодо підвищення освітнього рівня ромів:

- проведення громадськими об’єднаннями, педагогічними колективами навчальних закладів, посадовими особами місцевих органів виконавчої влади роз’яснювальної роботи серед ромів щодо важливості отримання дітьми дошкільної, загальної середньої, професійно- технічної та вищої освіти;

- забезпечення взаємодії педагогічних колективів навчальних закладів та громадських об’єднань ромів;

- здійснення заходів щодо зменшення кількості ромів, які не завершують навчання > загальноосвітніх навчальних закладах;

- проведення профорієнтаційної роботи із стимулювання ромів до отримання професійно- технічної та вищої освіти;

4) щодо охорони здоров’я ромів:

- поширення серед ромів інформації про систему охорони здоров’я та порядок звернення до закладів охорони здоров’я;

- забезпечення інформування працівників закладів охорони здоров’я про традиції, культуру, житлово-побутові умови та звичаї ромів для врахування такої інформації при наданні ромам медичної допомоги;

- приділення особливої уваги стану здоров’я ромських дітей;

- проведення роботи із пропагування серед ромів здорового способу життя та поліпшення стану їх здоров’я;

5) щодо поліпшення житлово-побутових умов ромів:

- здійснення заходів стосовно вдосконалення соціальної інфраструктури в місцях проживання ромів;

- сприяння ромам у вирішенні відповідно до законодавства питань щодо забезпечення житлом, участі у програмах пільгового кредитування придбання та будівництва житла;

6) щодо задоволення культурних та інформаційних потреб ромів:

- сприяння збереженню та розвитку культури І мистецтв ромів;

- сприяння поширенню інформації про життя та культурну самобутність ромів у засобах масової інформації.

Роми в Україні мають ті ж проблеми, що і представники цієї національної меншини в інших державах Європи, зокрема: низький освітній рівень, високий рівень безробіття, незадовільний стан здоров’я, відсутність документів, низький рівень житлово-побутових умов, наявність фактів упередженого ставлення до ромів.

Реалізація Стратегії дасть змогу вирішити соціально-побутові проблеми ромів та забезпечити інтеграцію ромів в українське суспільство, забезпечити збереження та розвиток культурної самобутності ромів.

В сучасних умовах розвитку України значно посилюється роль фінансів місцевого самоврядування. Місцеві бюджети є основним джерелом, фінансовою базою органів місцевого самоврядування, активною формою акумуляції певної частини фонду фінансових ресурсів.

Реформа децентралізації повноважень у сфері державної реєстрації була і залишається пріоритетною у 2018 році, оскільки однією із безумовних її переваг є зарахування адміністративного збору за державну реєстрацію нерухомості та бізнесу до місцевих бюджетів.

Станом на 01.04.2018 року на території Черкаської області державну реєстрацію у сфері нерухомості та бізнесу здійснюють державні реєстратори усіх 20 районних державних адміністрацій, 50 виконавчих комітетів міських, сільських та селищних рад, З акредитованих суб’єктів, державні та приватні нотаріуси області.

Так, за період з 01.01.2018 по 01.04.2018 року до місцевих бюджетів Черкаської області зараховано:

- за державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, їх обтяжень - 2 957 754,55 грн.;

-за державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців - 577 750,60 грн.

Статтею 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» запроваджено спрощену процедуру державної реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки, право власності на які виникло та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року.

Державна реєстрація похідного речового права на земельну ділянку, право власності на яку виникло та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року, здійснюється одночасно з державною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку (крім випадків, коли право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав)) на підставі заяви про державну реєстрацію прав.

Державна реєстрація права власності на земельну ділянку у разі подання заяви про державну реєстрацію прав набувачем похідного речового права на таку земельну ділянку може здійснюватися без подання заявником документа, на підставі якого виникло право власності, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі та до моменту автоматизованого перенесення до Державного реєстру прав записів (відомостей) про речові права та обтяження на земельні ділянки з Державного реєстру земель.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про громадські об’єднання» (далі - Закон) визначено, що громадське об’єднання - це добровільне об’єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Громадське об’єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка.

Громадська організація - це громадське об’єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Громадська спілка - це громадське об’єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи.

Згідно частини 1 статті 7 Закону засновниками громадської організації можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, які досягли 18 років, а молодіжної та дитячої громадської організації - 14 років.

Засновниками громадської спілки можуть бути юридичні особи приватного права, у тому числі громадські об'єднання зі статусом юридичної особи. Засновниками громадської спілки не можуть бути політичні партії, а також юридичні особи, щодо яких прийнято рішення щодо їх припинення або які перебувають у процесі припинення.

Кількість засновників громадського об'єднання не може бути меншою, ніж дві особи.

Засновниками громадської спілки не можуть бути юридичні особи приватного права, єдиним засновником яких є одна і та сама особа.

Засновником громадської спілки не може бути юридична особа приватного права, якщо засновник (власник істотної участі) цієї юридичної особи внесений до переліку осіб, пов'язаних зі здійсненням терористичної діяльності, або щодо яких застосовано міжнародні санкції.

Під істотною участю у цьому Законі слід розуміти пряме та опосередковане, самостійне або спільно з іншими особами володіння 10 і більше відсотками статутного (складеного) капіталу або голосів за придбаними акціями (частками) юридичної особи або незалежно від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи.

Засновником громадської організації не може бути особа, яку визнано судом недієздатною.

Звертаємо увагу, що відповідно до частини 7 статті 7 Закону повноваження засновника громадського об’єднання закінчуються після державної реєстрації громадського об’єднання в установленому законом порядку.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким, зокрема, Цивільний процесуальний кодекс України (далі – ЦПК України) викладено у новій редакції.

Статтею 158 ЦПК України врегульовані питання скасування заходів забезпечення позову в цивільному процесі. А саме, частиною 7 зазначеної статті передбачено можливість припинення таких заходів автоматично по завершенню 90-денного строку з дня набрання рішенням суду про задоволення позову законної сили.

Тому, враховуючи особливості правового регулювання, державна реєстрація припинення обтяження речових прав на нерухоме майно та/або заборони проведення реєстраційних дій, що виникло на підставі рішення суду, яким були вжиті заходи щодо забезпечення позову, проводиться на підставі заяви заявника чи, у разі припинення заборони на проведення реєстраційних дій, заяви відповідної заінтересованої особи та рішення суду про задоволення позову, що набрало законної сили по завершенню 90-денного строку з дня набрання законної сили таким рішенням суду.

Проте, необхідно взяти до уваги, що якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон) державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні  рішення.

Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Для розгляду скарг створені постійно діючі Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерства юстиції України та Головному територіальному управлінні юстиції у Черкаській області.

Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Черкаській області розглядає скарги на рішення (крім рішення про державну реєстрацію прав та рішення, згідно з яким проведено реєстраційну дію), дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб’єктів державної реєстрації, які здійснюють діяльність у межах Черкаської області.

Розгляд скарги здійснюється за заявою особи, яка вважає, що її права порушено, що подається у письмовій формі та повинна містити обов’язкові відомості та документи, що долучаються до скарги, передбачені Законом.

Скарга розглядається протягом 30 днів (у деяких випадках термін може продовжуватись до 45 днів).

За результатами розгляду скарги приймається рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законом, у формі наказу.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі» по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі (далі - договір), орендар, який належно виконував обов’язки за умовами договору, має переважне право перед Іншими особами на укладення договору на новий строк.

Про намір укладення договору на новий строк орендар зобов’язаний повідомити орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця про намір укладення договору оренди землі на новий строк повідомляється спадкоємець земельної ділянки протягом місяця з дня, коли стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист- повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), та укладає з орендарем додаткову угоду. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:

-   власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);

-  уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов’язковому порядку.

У разі смерті орендодавця перебіг вищезазначених строків зупиняється до моменту повідомлення орендаря про перехід права власності на земельну ділянку.

З дня, коли орендарю стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку до спадкоємця або територіальної громади, перебіг зазначених строків продовжується з урахуванням строку, що минув до їх зупинення.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

П'ятниця, 20 квітня 2018, 07:34

До уваги громадян!

Автор Внутрішня політика

Державна реєстрація права власності та інших речових прав на нерухоме майно, що розташоване в межах території Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, а також тимчасово окупованої території Донецької та Луганської областей, проводиться незалежно від місцезнаходження такого майна (наказ Міністерства юстиції України 28.03.2016 № 898/5 «Про врегулювання відносин, пов’язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, що розташоване на тимчасово окупованій території України»).

Державна реєстрація юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, місцезнаходженням/місцем проживання яких є територія Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, а також населені пункти, в яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення в Донецькій та Луганській областях, здійснюється незалежно від їх місцезнаходження/місця проживання в межах України (наказ Міністерства юстиції України 25.11.2016 № 3359/5 «Про врегулювання відносин, пов’язаних з державною реєстрацією юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, в межах декількох адміністративно-територіальних одиниць»).

Законом України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» (далі - Закон №917-VIII) від 24.12.2015 №917-VIII внесено зміни до статті 8 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», зокрема, доповнено статтю новою частиною, якою передбачено, що органи державної влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування не можуть виступати засновниками (співзасновниками) друкованих засобів масової інформації.

Відповідно до частин 1 - 2 статті 2 Закону №917-VIII реформування друкованих засобів масової інформації та редакцій здійснюється у два етапи: перший - протягом одного року з дня набрання чинності цим законом, тобто з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2016 року, другий - протягом наступних двох років (з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2018 року).

На першому етапі здійснювалося реформування друкованих засобів масової інформації та редакцій згідно з переліком, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2016 року №848.

Відповідно до частини 5 статті 2 Закону № 917-VIII на другому етапі здійснюється реформування друкованих засобів масової Інформації та редакцій, не реформованих на першому етапі.

Звертаємо увагу, що відповідно до частини 4 статті 18 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» реєструючий орган визнає свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації недійсним у разі неподання після завершення процесу реформування державних і комунальних засобів масової інформації органами державної влади, іншими  державними органами або органами місцевого самоврядування, які є їх засновниками (співзасновниками), заяви про перереєстрацію відповідних друкованих засобів масової інформації.

П'ятниця, 20 квітня 2018, 07:31

Недоторканність житла

Автор Внутрішня політика

Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Недоторканність житла чи іншого володіння особи є однією із складових особистої недоторканності та тісно пов'язана з правом на недоторканність особистого і сімейного життя, гарантованого ст. 32 Конституції України. Саме тому ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р. комплексно декларує ці права: «Кожен мас право на повагу до його приватного і сімейного житія, до житла і до таємниці кореспонденції». В своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово підкреслював, то за цією статтею Конвенції держава виконає свої зобов'язання не тільки якщо просто утримається від дій. що ці права порушують, а за умови, що буде діяти за певних обставин таким чином, щоб гарантувати їх забезпечення.

Так, в рішенні по справі «Ейрі проти Ірландії» (1979 р.) Європейський Суд ухвалив таке: «Хоч метою статті 8 є, в основному, захист окремої особи від довільного втручання з боку органів державної влади, ця стаття зобов'язує державу не лише утримуватися від такою втручання: до такого негативного зобов'язання додається також і позитивне, яке є необхідним для забезпечення дійсної поваги до приватного і сімейного житія».

Конституційне положення щодо недоторканності житла чи іншого володіння особи означає не тільки заборону входити до нього всупереч волі осіб, які в ньому проживають на легальних підставах, а й заборону розголошувати все. що в ньому діється. Недоторканними відповідно до коментованої статті є й особисті речі, документи, кореспонденція, інші особисті папери та манно, що зберігаються у житлі чи іншому володінні особи.

Під житлом розуміють не тільки місце постійного проживання особи, а й місце її тимчасового, переважного проживання або перебування. Житло - це приміщення, яке призначене для постійного чи тим часового проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будинок тощо), а також ті його складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо). Крім того, слід звернути увагу на те, що Конституція України гарантує недоторканність не тільки житла, а й іншого володіння особи, тобто будь-якого приміщення, яке належить їй на законних підставах, - споруд господарчого призначення, службових або складських приміщень, гаражу тощо.

Право на недоторканність житла належить усім особам, які в ньому проживають. Тому не є його порушенням випадки, коли примусово до житла вселяється особа, яка мас на це законне право.

Конституція захищає володільця житла, а також інших осіб, які в ньому проживають, від незаконних посягань будь-яких інших осіб, зокрема представників влади, посадових, приватних осіб тощо. Проте гарантоване Конституцією право може бути обмежене за наявності передбачених законом підстав. До таких належать необхідність провадження оперативно - розшукових заходів та слідчих дій з метою розкриття та розслідування злочину (проникнення у житло чи інше володіння особи, проведення обшуку, огляду, виїмки), виконання судових рішень, здійснення адміністративного нагляду. Окрему групу підстав для вчинення законного проникнення до житла чи іншого володіння особи становлять випадки надзвичайного характеру, коли це пов'язане з необхідністю врятування людей або манна, ліквідації аварій, пожеж тощо. Конвенція передбачає аналогічні підстави обмеження даного права. Відповідно до п. 2 ст. 8 Конвенції органи державної влади не можуть втручатися у його здійснення інакше ніж згідно із законом і коли не необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або демократичного добробуту країни з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Конституцією України вперше передбачено, що проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку не допускається інакше як за вмотивованим рішенням суду. Тобто обмеження права на недоторканність житла чи іншого володіння особи можливе виключно на підставі вмотивованого судового рішення. Розгляд судом матеріалів для надання дозволу на провадження зазначених дій здійснюється з додержанням таємниці досудового слідства.

Останнім часом до відділів ДРАЦС почали часто звертатись з приводу державної реєстрації дитини народженої за кордоном. Перше питання, що нам задають: «Що далі?»

Тут є цілих чотири варіанта:
- батьки можуть зареєструвати дитину в дипломатичній або консульській установі України в країні перебування; 
- батьки  можуть  зареєструвати  дитину  в  компетентному  органі  цієї  держави; 
- батьки  можуть  зареєструвати  дитинку  на  території  України,  але  для  цього їм потрібно представити   медичний   документ   іншої   держави,   що   підтверджує  народження дитини, належним чином легалізований (проставлення апостилю або консульська легалізація), також він    повинен   бути   переведеним   на     українську   мову    та    нотаріально     засвідченим.
- при відсутності цих документів зареєструвати народження дитини можна на підставі судового рішення про встановлення факту народження дитини його матір'ю.

Найчастіше до відділів ДРАЦС звертаються з уже готовим свідоцтвом про народження, виданим компетентним органом тієї країни де дитина народилась, з проханням повторно зареєструвати народження тільки уже на території України. В таких випадках ми роз‘яснюємо, що така реєстрація може відбутись тільки один раз на всі існуючі країни світу. А документ посвідчуючий народження дитини, посилаючись на статтю 13 Закону України «Про міжнародне приватне право», визнається дійсним в Україні в разі його легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Крім того підкреслюємо, що для використання такого документу в Україні крім його легалізації необхідно перевести на українську мову та нотаріально посвідчити. Разом з тим часто задають запитання: « А як бути з допомогою при народженні?» Допомога при народженні дитини виплачується відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» № 2811-XII від 21.11.1992 р.  Призначення і виплата державної допомоги сім’ям з дітьми здійснюються управлінням праці та соціального захисту населення. Відповідно до п. 11 Постанови Кабінету міністрів України №1751 від 27.12.2001 р. «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми», для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення подається: 
1) заява одного з батьків, з яким постійно проживає дитина (складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики);  2) копія свідоцтва про народження дитини (з пред’явленням оригіналу);  3) паспорт або інший документ, що посвідчує особу заявника. 
Жінки, які мають зареєстроване місце проживання на території України і народили дитину під час тимчасового перебування за межами України, подають також видані компетентними органами країни перебування і легалізовані в установленому порядку документи, що засвідчують народження дитини, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям з дітьми, розглядаються протягом 10 днів з дня звернення. Про призначення державної допомоги чи про відмову в її наданні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення орган, що призначає і здійснює виплату державної допомоги сім'ям з дітьми, видає чи надсилає заявникові письмове повідомлення протягом 5 днів після прийняття відповідного рішення.                             
Майте на увазі, що звернутися за призначенням допомоги при народженні дитини необхідно не пізніше, ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 6 з 22