Офіційний сайт Катеринопільської районної державної адміністрації і районної ради

drv

mrog

Управління юстиції інформує
Управління юстиції інформує

Управління юстиції інформує (298)

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб’єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених Порядком про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок).

Про подання заяви державний реєстратор невідкладно з моменту отримання такої заяви за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав повідомляє власника об’єкта нерухомого майна, щодо якого подано заяву (пункт 11і Порядку).

Повідомлення власника об’єкта нерухомого майна здійснюється державним реєстратором у разі наявності в Державному реєстрі прав відомостей про електронну адресу власника як адреси для зворотного зв’язку шляхом надсилання на таку електронну адресу інформації в електронній формі про тип заяви, її реєстраційний номер, дату та час подання, прізвище, ім’я та (за наявності) по батькові заявника з накладенням власного електронного цифрового підпису.

Дія цього пункту не поширюється на випадки державної реєстрації прав у результаті вчинення нотаріальної дії за умови вчинення відповідної нотаріальної дії за безпосередньої участі власника об’єкта нерухомого майна, державної реєстрації права власності на підставі свідоцтва про право на спадщину або державної реєстрації припинення обтяження речових прав на нерухоме майно на підставі договору довічного утримання чи спадкового договору.

Отже, якщо власник об’єкта нерухомого майна бажає отримувати повідомлення від державного реєстратора щодо надходження будь-яких заяв про державну реєстрацію прав щодо його майна, необхідно зазначати свою електронну адресу у заяві, яка подається щодо державної реєстрації прав.

Записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

У разі зміни ідентифікаційних даних суб’єкта права, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб’єкта управління об’єктами державної власності, відомостей про об’єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, обтяжувача вносяться зміни до записів Державного реєстру прав.

У разі якщо помилка в реєстрі впливає на права третіх осіб, зміни до Державного реєстру прав вносяться на підставі відповідного рішення суду.

За внесення змін до записів Державного реєстру прав, у тому числі виправлення технічної помилки, допущеної з вини заявника, справляється адміністративний збір у розмірі 0,04 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому подаються відповідні документи для внесення змін ( у 2018 році - 70 грн.)

Четвер, 21 червня 2018, 12:07

Право на ім’я

Автор Внутрішня політика

Право на ім’я є невід’ємним та невідчужуваним, належить до особистих немайнових прав і потребує встановлення чітких, логічних та виважених критеріїв правового (конституційного, цивільного, сімейного і адміністративного) регулювання реєстрації імені дитини, керуючись не лише здоровим глуздом батьків, а й конкретними рекомендаціями держави.

Право на ім’я проголошено у ст. 7 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 р., ратифікованої Україною 27 лютого 1991 р. Також у ст. 294 чинного Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. закріплене право фізичної особи на ім’я.

На даний час в Україні не існує законодавчо закріпленого «каталогу імен», з якого можна і потрібно вибирати ім’я для немовляти. В Україні, незважаючи на те, що на даний час ми не можемо скаржитися на «бідність іменного репертуару», вибір імені немовляти є юридично вільним І повністю залежить від волі батьків.

У нормах чинного Сімейного кодексу України відсутні спеціальні застереження, яке ім’я не варто давати немовляті. Отже, в Україні не існує жодної цензури на імена, а це означає, що тепер все «в руках батьків»: як вони скажуть (напишуть), так і зареєструють, незалежно від того, правильно чи з помилкою - тому й з’являється безліч дітей з помилково записаними іменами.

Варто зазначити, що будь-які мотиви вибору власного Імені дитини повинні враховувати декілька загальних рекомендацій:

- бажано, щоб ім’я не було співзвучним із загальними назвами (побутовим поняттям, назвою продукту або якщо воно має виразну негативну оцінку);

- бажано, щоб ім’я гармонійно поєднувалося із прізвищем дитини;

- ім’я не повинно збігатися із прізвищем;

- не бажано, щоб ім’я та прізвище римувалися;

- не бажано називати дівчат іншомовними іменами, які закінчуються на приголосну букву (Адель, Анабель, Мішель, Ніколь тощо).

На даний час в Україні існують лише певні загальні норми, які під час реєстрації імені немовляти вимагають максимально можливого врахування його інтересів (ч. 8 ст. 7 СК України), розумності (ч. 9 ст. 7 СК України) та враховують сучасні моральні засади суспільства. Також, зазвичай, існують певні звичаєві обмеження у виборі імені немовляти, оскільки не варто називати дітей однієї статі однаковими іменами чи називати немовля іменем раніше померлої дитини тощо.

Узгоджуючи власні суб’єктивні бажання, уявлення, претензії та амбіції зі здоровим глуздом і добрим смаком, з реальним становищем новонародженої дитини, з її майбутнім, з передбачуваними особливостями та обставинами, батьки вибирають своїй новонародженій дитині долю. Свідомо чи несвідомо. Зазвичай, своїм походженням власні імена дітей завдячують естетичним чи політичним вподобанням батьків; міфології, релігії та історії; назвам рослин, тварин, річок, озер та гір, міст чи країн, а також рисам характеру людини, її зовнішності чи професії.

У минулому в іменах немовлят могли відображатися бажані людські риси; час та пора року, коли дитина народилася; віра в магічну силу імені, спільного із назвою рослини, тварини тощо. Однак на даний час батьки немовляти вибирають та дають імена своїм дітям насамперед на підставі сімейних традицій, популярності, мовно-культурних особливостей місця народження дитини чи походження її батьків, їхніх релігійних переконань.

Іншими суттєвими мотивами вибору власного імені дитини є традиція і мода. Традиція може бути різною. Це і національна, територіальна, і сімейна, заснована на особливостях кожної сім’ї, кожної родини. Такий мотив вибору власного імені дитини, як мода на нові чи давні імена, зазвичай, відбувається під впливом внутрішніх мовних тенденцій та зовнішніх соціально-естетичних факторів. Тому й з’являються імена на честь політичних переконань та уподобань батьків; їхнього бажання назвати дитину сучасним, престижним іменем та водночас увіковічнити пісніта співаків, кінофільми і їх героїв, літературні твори та їх персонажів, міфічні істоти, спортивні клуби й спортсменів тощо.

Найбільшим досягненням та водночас найсерйознішою загрозою для збереження національної самобутності є популяризація іншомовних Імен чи їх варіантів, цьому сприяє декілька чинників: по-перше, сприйняття Імені як «модного аксесуару» завдяки його незвичній екстравагантності чи уявній соціальній респектабельності та, по-друге, запозичення іншомовних імен чи їх варіантів, що не проходять жодної експертизи та цензури. Часто основними мотивами, які в наш час визначають обрання імен для немовлят, є: родинна та релігійна традиція; вшанування видатних осіб; милозвучність імені.

В Україні відповідно до ст. 144 Сімейного кодексу України батьки зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі ДРАЦС з одночасним визначенням її походження і присвоєнням прізвища та імені, яке на підставі ч. 1ст. 146 цього ж Кодексу визначається за згодою батьків дитини.

Зазвичай нарікання іменем дитини відбувається на підставі наступної ч. 2 ст. 146 цього ж Кодексу, де сказано, що «дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько».

Перший «нюанс» стосується положення, що «дитині може бути дано не більше двох імен». Тут завідомо виникають дві проблеми: перша стосується подвійних імен, які юридично ніде не зафіксовані, але фактично стають щороку більш популярними, а друга - власне «двох імен», які часто підміняють одним, але подвійним іменем (тобто тим, яке пишеться через дефіс). Що ж до першої проблеми, то подвійні імена є ознакою багатоетнічності, багатокультурності та багаторелігійності регіонів України, їх історичної спадкоємності.

Подвійні імена - абсолютно не новина для України, оскільки фактично використання подвійних імен стало відомим явищем з часів запровадження християнства, коли до основного старослов’янського чи варязького імені додатково додавалися християнські імена. А починаючи з XVII ст. на західних теренах України (зокрема, у Львові) посилюється мода на багатоіменність, яка прийшла з Німеччини. Основним правилом, законодавчо закріпленим у Європі, та наразі лише логічно зрозумілим в Україні є те, що перше ім’я серед складових частин подвійного імені повинне відображати стать немовляти, а вибір другого залишається на розсуд батьків.

Кількість реєстрацій в Україні дітей з двома іменами, громадян України, зростає, хоч і не так стрімко, як кількість зареєстрованих подвійних Імен.

Отже, аналіз правового регулювання реєстрації особових імен дає всі підстави зробити висновок, що особове ім’я людини - це юридично зафіксована власна назва, засіб словесної індивідуалізації та легалізації особи у суспільстві та в державі. Для державної реєстрації власного імені дитини важливі як мотиви, так і чіткі, логічні й виважені критерії, які повинні бути передбачені на законодавчому рівні та покликані стати основною підставою національної ідентифікації українців у світі.

В будь-якому випадку батькам при обранні імені дитини потрібно відповідально ставитись до цього та пам’ятати, що ім’я - це своєрідний оберіг, супутник життя людини, за допомогою якого здійснюється індивідуалізація особи, це носій національних традицій та неповторності особистості.

Четвер, 21 червня 2018, 12:00

Шлюбний договір

Автор Внутрішня політика

Сім’я - це головна складова будь-якого суспільства, тому правове регулювання майнових відносин у сім’ї має дуже важливе значення.

Шлюбний договір - це один з правових інструментів вирішення майнових питань між подружжям, не погіршує майновий стан одного з них.

Шлюбний договір укладається:

-                               особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, до реєстрації шлюбу;

-                               подружжям після реєстрації шлюбу.

На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.

Шлюбним договором можуть регулюватися три основних види майнових відносин:

1)                              правовий режим майна (ст.97 СК України);

2)                               порядок користування житлом (ст.98 СК України);

3)                               право на утримання (ст.99 СК України).

На підставі ч. 1 ст.93 Сімейного Кодексу України шлюбний договір регулює тільки майнові відносини подружжя, шлюбним договором визначаються їх майнові права та обов’язки.

Предметом шлюбного договору може бути не наявне, а майно, що буде придбане стороною в майбутньому.

Сімейне законодавство України дозволяє подружжю вирішувати самостійно майнові відносини між собою, але з урахуванням певних обмежень.

Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, та особисті відносини між ними та дітьми. Тому шлюбний договір стосується майнових відносин між подружжям.

Шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно

невигідне матеріальне становище (наприклад, у разі поділу майна вся вартісна нерухомість залишиться у одного з подружжя, а іншому залишається майно незначної вартості).

Шлюбний договір не може зменшувати обсяг прав дитини, які встановлені Сімейним Кодексом України (зменшення аліментів, позбавлення права на отримання майна у власність, позбавлення права на проживання у житловому приміщенні).

Сторони можуть домовитись про можливий порядок поділу їх майна, у тому числі в разі розірвання шлюбу.

Треба пам'ятати, що шлюбний договір не є документом, який встановлює та підтверджує право власності на майно.

Сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором.

Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним з подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

Дія шлюбного договору, укладеного до його реєстрації, починається з моменту реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено особами в період шлюбу, то він набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення. Законодавство, а саме Сімейний Кодекс України, не передбачає державної реєстрації шлюбного договору.

Сторони можуть розірвати шлюбний договір за рішенням суду, з підстав, що мають істотне значення, а саме в разі неможливості його виконання. Якщо судом встановлено режим окремого проживання подружжя, права та обов'язки, передбачені шлюбним договором, не припиняються, якщо він не втратив чинності.

На вимогу одного з подружжя або особи права та інтереси якої порушено шлюбним договором, його може бути визнано недійсним з підстав, встановлених Цивільним Кодексом України (загальні правила визнання недійсності правочинів).

Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Шлюбний договір може бути змінений подружжям. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.

Одностороння відмова від шлюбного договору не допускається. Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі, за вибором подружжя, права та обов’язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від  нього.

При посвідчені шлюбного договору нотаріус зобов’язаний роз’яснити сторонам зміст та значення шлюбного договору та перевірити чи відповідає зміст посвідчувального договору вимогам закону та дійсним намірам сторін. Нотаріус повинен роз’яснити сторонам про можливість внесення змін до шлюбного договору, про право сторін за згодою обох припинити дію шлюбного договору, а також визнати його частково або в повністю недійсним у суді.

Відповідно до частини першої та шостої статті 36 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі - Закон) адміністративний збір не справляється за державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, фізичну особу - підприємця, у тому числі змін до установчих документів, пов’язаних з приведенням їх у відповідність із законами України у строк, визначений цими законами.

Державні органи, у тому числі суди, органи Національної поліції, органи прокуратури, органи Служби безпеки України, а також органи місцевого самоврядування та їхні посадові особи звільняються від справляння адміністративного збору за державну реєстрацію та від плати за надання відомостей з Єдиного державного реєстру через портал електронних сервісів.

Он-лайн будинок юстиції - це можливість для кожного громадянина, який має доступ до Інтернету, замовити ряд послуг не виходячи з дому. В режимі он­лайн запроваджено послуги, надання яких викликає найбільші черги та створює бюрократію. Даний сайт забезпечує отримання послуг без контакту з представниками влади. Тут Ви отримаєте необхідні сервіси в електронному режимі.

За допомогою цього сайту Ви можете :

-     отримати повторні документи про державну реєстрацію актів цивільного стану: свідоцтва про народження, шлюб, розірвання шлюбу, смерть, зміну імені, а також відповідні витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян;

-     здійснити державну реєстрацію громадської організації зі статусом юридичної особи;

-     скористатися послугою СМС-МАЯК: зареєструватися і отримувати миттєві повідомлення про статус будь-яких об'єктів нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

-     отримати Електронний цифровий підпис за допомогою Програмного комплексу користувача центру сертифікації ключів «ІІТ Користувач ЦСК»;

-     отримати інформацію з Державних реєстрів.

Зокрема, для проведення попередньої правової експертизи документів для державної реєстрації громадської організації необхідно зайти на портал Он-лайн будинок юстиції, зареєструватись в особистому кабінеті, прикріпити та подати скан-копії документів відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», а саме:

-      заяви про державну реєстрацію створення юридичної особи,

-      примірника оригіналу (нотаріально засвідченої копії) рішення засновників про створення юридичної особи,

-      реєстру осіб (громадян), які брали участь в установчому з’їзді (конференції, зборах),

-      відомостей про керівні органи громадського формування, відомостей про особу (осіб), яка має право представляти громадське формування для здійснення реєстраційних дій,

-      установчого документу юридичної особи.

За результатами попередньої правової експертизи заявнику направляється повідомлення.

Якщо Ви бажаєте скористатися Он-лайн будинком юстиції - переходьте за адресою: online.minjust.gov.ua

Для оперативного реагування на випадки силового захоплення
на території Черкаської області земельних ділянок та об’єктів аграрної інфраструктури, інші прояви аграрного «рейдерства» при Черкаській обласній державній адміністрації діє регіональна робоча група з питань захисту прав інвесторів, протидії незаконному поглинанню та захопленню підприємств.

Засідання регіональної робочої групи проводяться кожну другу
та четверту середу місяця об 11.00 годині, а у разі необхідності негайно реагувати на ситуацію – невідкладно.

Номер гарячої лінії: (0472) 33-52-98, 33-00-27 (Графік роботи:     Понеділок-Четвер 9:00-18.15 год. П’ятниця 9:00-17.00 год. Обідня перерва 13.00 – 14.00 год. Вихідні дні: субота, неділя). Адреса для довідок: м. Черкаси, бульв. Шевченка, 185, каб. № 244.

Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що будь-яка фізична чи юридична особа може отримати інформацію про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав).

Інформація за об’єктом нерухомого майна та суб’єктом речового права надається в електронній формі через офіційний веб-сайт Міністерства юстиції України https://minjust.gov.ua, за умови Ідентифікації фізичної або юридичної особи з використанням електронного цифрового підпису чи іншого альтернативного засобу ідентифікації особи, або в паперовій формі.

За отримання Інформації з Державного реєстру прав справляється адміністративний збір у такому розмірі:

0,025 прожиткового мінімуму для працездатних осіб - отримання інформації, витягу в паперовій формі (у 2018 році - 40 грн.);

0,0125 прожиткового мінімуму для працездатних осіб - отримання інформації, витягу в електронній формі (у 2018 році - 20 грн);

Інформація з Державного реєстру прав не надається фізичним та юридичним особам у разі невнесення плати за надання інформації або внесення її не в повному обсязі.

На сайті Державного підприємства «Національні інформаційні системи» за посиланням: http://www.nais.gov.ua/method в рубриці «Методичні рекомендації» в блоці «Кабінет електронних сервісів» користувачі mail.gov.ua мають можливість ознайомитись з «Правилами пошуку інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно» та відеоінструкцією «Порядок отримання інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».

Вимоги до найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу визначаються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» та наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження Вимог до написання найменування юридичної особи, її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, крім організації профспілки» від 05.03.2012 № 368/5.

Найменування юридичної особи повинно містити інформацію про її організаційно-правову форму (крім державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, державних, комунальних організацій, закладів, установ) та назву.

Організаційно-правова форма юридичної особи визначається відповідно до класифікації організаційно-правових форм господарювання, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері технічного регулювання.

Назва юридичної особи може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформацію про мету діяльності, вид, спосіб утворення, залежність юридичної особи та інші відомості згідно з вимогами до найменування окремих організаційно-правових форм юридичних осіб, установленими Цивільним, Господарським кодексами України та законами України.

Назва юридичної особи не може містити посилання на організаційно- правову форму. Юридична особа може мати, крім повного найменування, скорочене найменування.

Найменування юридичної особи не може бути тотожним найменуванню іншої юридичної особи (крім органів місцевого самоврядування).

У найменуванні юридичних осіб забороняється використовувати:

повне чи скорочене найменування державних органів або органів місцевого самоврядування, або похідні від цих найменувань, або історичні державні найменування, перелік яких установлює Кабінет Міністрів України, - у найменуваннях юридичних осіб приватного права;

символіку комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, заборона використання яких встановлена Законом України «Про засудження комуністичного та націонал- соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»:

терміни, абревіатури, похідні терміни, заборона використання яких передбачена законами України,

Найменування відокремленого підрозділу повинно містити слова «відокремлений підрозділ» («філія», «представництво» тощо) та вказували па належність до юридичної особи, яка створила зазначений відокремлений підрозділ.

Найменування громадського об’єднання складається з двох частин - загальної та власної назв. У загальній назві зазначається організаційно-правова форма громадського об’єднання («громадська організація», «громадська спілка»). Власна назва громадського об’єднання не може містити слова «державний», «комунальний» та похідні від них. Власна назва громадського об’єднання має містити інформацію про статус громадського об’єднання («дитяче», «молодіжне», «всеукраїнське») та може містити інформацію про його вид («екологічне», «правозахисне» тощо). Власна назва громадського об’єднання може містити ім’я (псевдонім) фізичної особи за умови попередньої письмової згоди цієї особи або її спадкоємців, засвідченої в установленому законом порядку, якщо інше не передбачено законом. Власна назва громадського об’єднання може містити слово «асоціація»,

Обласні, міські, районні організації, первинні осередки політичної партії та інші структурні утворення, передбачені статутом партії, використовують назву політичної партії з доповненнями, які визначають їх місце в організаційній структурі політичної партії.

Визначення «профспілка» або похідні від нього можуть використовувати у своєму найменуванні лише ті організації, які діють на підставі Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Визначення «організація роботодавців», «об’єднання організацій роботодавців» та похідні від них можуть використовувати лише ті організації та їх об'єднання, які створені І діють відповідно до Закону України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності». Власна назва організації роботодавців, об’єднання організацій роботодавців повинна містити інформацію про їхній статус.

Розглянемо ситуації в залежності від того, яким чином та коли побудовано будинок та зазначимо перелік необхідних для державної реєстрації документів.
Ситуація №1 – Будинок є новобудовою, будівництво якої завершили після 5 серпня 1992 року. У цьому випадку для державної реєстрації права власності подаються наступні документи:

документ, що посвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта (необов’язково, якщо такий документ зареєстрований в Єдиному реєстрі документів);

документ, що підтверджує присвоєння адреси (не потрібно, якщо реєструєте будинок, що збудований на ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно);

техпаспорт на цю нерухомість;

договір співвласників або письмова заява, якщо щойно збудований об’єкт перебуває у спільній власності (коли реєструється майно, що набувається у спільну часткову власність);

договір про спільну діяльність чи угода простого товариства (якщо будівництво об’єкта відбулось як результат спільної діяльності);

Ситуація № 2 – Будинок збудований до 5 серпня 1992 року. Для державної реєстрації права власності подаються наступні документи:

техпаспорт на такий об’єкт нерухомого майна;

документ, що підтверджує присвоєння будинку адреси (не вимагається, коли реєструється об’єкт, що збудований на ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно);

Ситуація № 3 – Будинок, що збудований до 5 серпня 1992 року та розташований на території сільської, селищної чи міської ради, яка здійснювала ведення погосподарського обліку. В такому випадку для державної реєстрації права власності подаються наступні документи:

виписка з погосподарської книги, надана виконавчим комітетом відповідного органу місцевого самоврядування або відповідною архівною установою;

документ, що посвідчує речове право на ділянку, на якій розташований будинок (у тому числі рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність чи відомості про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність з погосподарської книги);

якщо у цих документах не буде відомостей про технічні показники, то техпаспорт на будівлю.

<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 4 з 22