Офіційний сайт Катеринопільської районної державної адміністрації і районної ради

drv

mrog

Коротка історія Катеринопільського району

map

Іс­то­рія жит­тя лю­дей на зе­м­лях Ка­те­ри­но­пі­ль­щи­ни ся­гає гли­би­ни в 10 і бі­ль­ше ти­сяч ро­ків. Підтвердженням археологічні знахідки діяльності людей різних часів, які виявлено на території району. З них найчисленніші біля сіл Новоселиця, Розсохуватка, Катеринопіль, Залізнячка, Шостаково, Кайтанівка, Луківка, Киселівка, Мокра Калигірка, Суха Калигірка, Петраківка , Ямпіль.

Наш край то­го ча­су опи­сав гре­ць­кий іс­то­рик Ге­ро­дот, що бу­вав на на­ших зе­м­лях, а кілька  століть назад француз Боплан. Місцевий люд в часі змінювався, але  збе­рі­гав і зба­га­чу­вав свою мо­ву, ре­лі­гію і куль­ту­ру. Незважаючи на християнську інквізицію, радянський атеїзм багато релігійних тогочасних обрядів, звичаїв та пісень дійшли і до наших днів.

По­се­лен­ня, що виникли впродовж ХУ-ХУІІ століть на території району, були важливими опорними пограничними пунктами на кордоні з татарським степом ( Диким по­лем, а в ХУІІ-ХІХ ст. – Херсонські степи) зберегли в народі та літературних джерелах свої первинні назви Малий Калаур  (Мала Ка­ли­гі­р­ка, Суха Калигірка), Великий Ка­ла­ур (Велика Калигірка, Мокра Ка­ли­гі­р­ка), Берибіси

(Ка­л­ниболото смт Ка­те­ри­но­піль), Неберибіси (Гуляйполе), Ста­ро­сті­но (с. Ям­піль).  Са­ме в ці ча­си, ко­ли лю­ди і в по­лі і бі­ля до­му по­стій­но но­си­ли зброю, по­ча­ла фо­р­му­ва­тись ко­зач­чи­на – во­ле­лю­б­ні, го­р­ді і му­ж­ні во­ї­ни, а відтак і його начало – народ.

Поль­сь­ко-­ли­тов­сь­кі фе­о­да­ли лю­дей, що жи­ли  в по­гра­нич­чі зі сте­пом, прак­ти­ч­но не об­кла­да­ли по­дат­тю. Так відомо, що ко­ли із згарища черговий  раз від­но­ви­в­ся за­мок Зве­ни­го­род (м. Зве­ни­го­ро­д­ка) і чи­се­ль­но ви­ріс і об­ста­ви­в­ся укріп­лен­ням Кални­бо­лото (смт Ка­те­ри­но­піль),  польський Король Сигізмунд Август надав цим і на­вко­ли­ш­нім по­се­лен­ням пись­мо­вий при­ві­лей – Ма­г­де­бу­р­зь­ке пра­во. Це і ста­ло першою пи­се­м­ною зга­д­кою про Катеринопіль - 1568 року.

Ко­ли при­йшов час бра­ти участь у ви­з­во­ль­ній вій­ні укра­ї­н­сь­ко­го на­ро­ду під про­во­дом Бог­да­на Хме­ль­ни­ць­ко­го, то  Ка­л­ни­бо­ло­ць­ка со­т­ня (на­спра­в­ді  кі­ль­ка сотень) увійш­ла до скла­ду Ко­р­су­н­сь­ко­го пол­ку.  З часом на Запорізькій Січі сотні перевелись на курені. Калниболотський курінь по реєстру був тридцятим із 38. Багато запоріжців, допомагаючи росіянам подолати Кавказ, там на Кубані і залишились. Їх нащадки своїх пісень і звичаїв незабули і по цей день. Є там і наших козаків поселення – станиця Калниболотська, з яким Катеринопільський краєзнавчий музей підтримує зв'язок.

Після занепаду Козацької республіки - України, землі Правобережної України знову відійшли до Польщі і стали виникати нові поселення та зростати чисельно старі. Це добре описано священником – краєзнавцем Л.По­хи­ле­ви­чем в його зібранні «Сказание о населенных местностях Киевской губернии». Поль­сь­кі ма­г­на­ти цього разу  на­ших по­се­лень не жа­лі­ли, це  спри­я­ло підтриманні гай­да­мацького опору, а в 1768 ро­ці активної участі в Коліївщині , який очолив  козак  Ло­па­та з Но­во­се­ли­ці.

У 1791 ро­ці Поль­ща знову на­дає за­пі­з­ні­лий при­ві­лей Магдебурзького права мі­с­те­ч­ку Ка­л­ни­бо­ло­то, а за­од­но і ге­ра­ль­ди­ч­ний знак  – золотом шита  го­ло­ва зу­бра на бла­ки­т­но­му фо­ні з темновишневим обрамленням.

У 1795 ро­ці з пе­ре­хо­дом Пра­во­бе­реж­жя під про­те­к­то­рат Ро­сії  Ка­л­ни­бо­ло­то дістає но­ву на­зву – Ка­те­ри­но­піль.  Проте ще до 1845 ро­ку Ка­те­ри­но­пільські зе­м­лі  знаходяться  в оре­н­ді графів По­то­ць­ких. В ці ча­си і до кі­н­ця ХІХ сто­літ­тя в на­ших зе­м­лях зна­ч­не мі­с­це ма­ли чу­ма­ць­кий про­ми­сел та яр­ма­р­ки. В другій половині ХІХ ст. Ка­те­ри­но­пі­льський  яр­ма­рок  мало чим  по­сту­па­єть­ся Ми­р­го­род­сь­ко­му.  Це добре описує в зібранні пісень та старожитностей А.Кримський. З появою і ростом легкої промисловості  під Ка­те­ри­но­по­лем від­кри­ва­єть­ся ко­па­ль­ня бу­ро­го ву­гіл­ля, суконна фабрика, вітрові та водяні млини, а в с. Киселівка цукровий, рафінадний, цегельний заводи та склади –ангари  скупівлі збіжжя –пшениці, жита, гречки, проса.  В  кінці ХІХ ст. появляється залізниця в Єрках станція Звенигородка  та тупікова  станція  Іс­к­ре­не . На початку ХІХ ст. Ки­се­лі­в­ка посідає в розвитку легкої промисловості значне місце поряд з Уманем та Черкасами Київської губернії і всієї Російської імперії (див. Карту «Росія в 1904-1914 рр», Москва, випуск 1968 рік).   В 1904 році зводиться новий цукрозавод і цегельня в с.Ярошівка та суконна фабрика в Мокрій Калигірці.

За адміністративним розподілом на території теперішнього району на початку ХХ ст. діяло 4 волості – Катеринопільська, Вікненська, Гуляйпільська та Петраківська, поштовий уїзд Мокра Калигірка, повітовий центр Звенигородка. Початкові школи були у всіх селах району, в містечку Катеринопіль     4-кла­с­не учи­ли­ще на 180 місць, бібліотека, лікарня з каретою швидкої допомоги.

Пе­р­ша сві­то­ва вій­на, дві ре­во­лю­ції та гро­ма­дян­сь­ка вій­на від­ки­ну­ли еко­но­мі­ч­но ра­йон  да­ле­ко на­зад. Закрився видобуток бурого вугілля, зупинилися цукроварні, гуральні, суконні фабрики. В Киселівці в 20-х роках вивезли обладнання цукроварні і рафінадного цеху в Казахстан, розібрали хлібні ангари і залізничну колію.

В 30-х роках нова вла­да розпочала колективне господарювання.  Тех­ні­ч­ний про­грес та нове закріпачення  селян по­кри­вали про­рі­хи го­с­по­да­рю­ван­ня. Цей шлях по­бу­до­ви со­ці­а­лі­з­му на п'ять років був пе­ре­рва­ний Дру­гою сві­то­вою вій­ною. Бли­зь­ко де­в’я­ти ти­сяч жи­те­лів  ра­йо­ну бо­ро­ли­ся на рі­з­них фро­н­тах вій­ни, а по­ве­р­ну­ли­ся ме­н­ше трьох ти­сяч. На честь загиблих в цій війні в районі зведено обеліски Слави та пам'ятники.

У ро­ки від­бу­до­ви на­би­рає роз­ма­ху на всю кра­ї­ну Катеринопільський ву­з­ло­вий ме­тод ре­мо­н­ту тра­к­то­рів. В 1954 та 1956  роках він де­мон­стру­ва­в­ся в Мо­с­к­ві на ВДНГ.

У 1956 ро­ці за­пра­цю­ва­ла на рі­ч­ці Гни­лий Ті­кич  Ло­та­шів­сь­ка ГЕС. Пі­с­ля ре­фо­р­ми 1961 ро­ку, укрупнень господарств і районів, наш  ра­йон роз­фо­р­мо­ву­ють і він  від­но­в­люється з гру­д­ня 1966 ро­ку вже в су­час­них те­ри­то­рі­а­ль­них ме­жах.

На 1985 рік в районі діють 27 сильних сільгосппідприємств (КСП), нафтобаза, м'ясокомбінат, плодоовочевий комбінат, завод продтоварів, цукрозавод, п'ять цегельних заводів, потужні бази сільгосптехніки, сільгоспхімії, автопарк, райагробуд, швейна фабрика «Маяк», комбінат хлібопродуктів (елеватор).

З переходом у 1991-1999 рр. на нові соціально-економічні рейки економіка району має такі показники:

  • про­ми­с­ло­вих під­при­ємств -  7 ( ТОВ “Ре­т­ро”, ТОВ “Си­ро­роб”, ВАТ Ка­те­ри­но­піль­сь­кий ремзавод (смт Є­р­ки), ТОВ “Ка­те­ри­но­піль­сь­кий еле­ва­тор” (смт Є­р­ки), ТОВ “Ро­бо­чий одяг”, Єрківський спецкар'єр;
  • 4 аг­ро­фі­р­ми, яким на­ле­жать най­кра­щі зе­м­лі ;
  • 51 фе­р­мер­сь­ке го­с­по­дарство;
  • 50 під­при­ємств ма­ло­го і се­ре­д­ньо­го бі­з­не­су ;
  • 23 ма­га­зи­ни та під­при­ємства гро­мад­сь­ко­го ха­р­чу­ван­ня ;
  • 3 мережі банківського сервісу (ощадбанк, «Аваль», «Приватбанк»).